армія
«Жінці в армії не місце», вона ж «берегиня домашнього вогнища, а чоловік - добувальник» - саме такі думки вирують в українсьому суспільстві і сьогодні. Це при тому, що в країні вже 7 років триває війна… Про гендерні зміни, які сталися чи ні в українській армії, далі.
«АРМІЯ – ЦЕ ЧОЛОВІЧА СПРАВА»
Це один із найпоширеніших стереотипів. При тому, що жінки-воїни були протягом всієї історії людства і воювали в найзапекліших війнах. Так, можливо їхня кількість не перевищувала чоловічу, але вони були. Жінки стояли на Майдані, брали участь в силовому протистоянні та формували Жіночі сотні. Вони були на рівні з чоловіками, які в свою чергу так само займалися й побутовими справами.
Три місяці Євромайдану та шість років війни, яка триває й досі. Все це потребувало від українців такої кількости фінансових і людських ресурсів, що самі лише чоловіки не змогли б стільки забезпечити. Сама мобілізація населення стала тригером перетворень у соціальних ролях чоловіка й жінки, які з Євромайдану поїхали у добровольчі батальйони, стали волонтерками, громадськими активістками і політикинями. Поступово, але послідовно змінюються сфери діяльности.
Сьогодні, жінки є на передовій. Вони так само стоять окопах та готові до бойових завдань, тому питання щодо сприйняття жінки як захисниці, а не берегині – це питання не до політиків, журналістів чи Збройних сил України, а до суспільства в цілому.
Ситуація до…
Майдану 2013 року. Саме ця подія стала переломною в історії України та української армії. Тоді, про нас заговорила уся планета. Це був приклад того, як народ готовий протистояти, коли влада не бере до уваги думку суспільства та згортає демократичні процеси. Далі прихід «зелених чоловічків» та референдум у Криму щодо відділення від України та приєднання до Росії, а потім війна на Сході. Вона не закінчилася й сьогодні.
Жінки на рівні з чоловіками у боях в Першій світовій війні
Зробити повний огляд участі українських жінок у різних збройних формуваннях у різні часи в рамках одного проекту - важко. Ми обрали дві важливі теми – участь жінок у Першій та Другій світових війнах, а також їхня подальша доля у СРСР.
Жіноча чота Українських Січових Стрільців (УСС) – перший військовий підрозділ у Європі, який був створений у січні 1914 року Романом Дашкевичем. Це був окремий підрозділ у складі легіону УСС, який комплектувався жінками та відзначився протягом Першої світової війни. Наразі, відомо 33 прізвища жінок-членькинь, які проходили військову підготовку на рівні новобранців армії. Організація мала назву «Січові Стрільці ІІ» (друга після «Січових Стрільців»). Після складання присяги жінки отримали стрілецькі відзнаки та фактично набули статусу українського вояка.
Зробити повний огляд участі українських жінок у різних збройних формуваннях у різні часи в рамках одного проекту - важко. Ми обрали дві важливі теми – участь жінок у Першій та Другій світових війнах, а також їхня подальша доля у СРСР.
Жіноча чота Українських Січових Стрільців (УСС) – перший військовий підрозділ у Європі, який був створений у січні 1914 року Романом Дашкевичем. Це був окремий підрозділ у складі легіону УСС, який комплектувався жінками та відзначився протягом Першої світової війни. Наразі, відомо 33 прізвища жінок-членькинь, які проходили військову підготовку на рівні новобранців армії. Організація мала назву «Січові Стрільці ІІ» (друга після «Січових Стрільців»). Після складання присяги жінки отримали стрілецькі відзнаки та фактично набули статусу українського вояка.
Фактично, безпосередню участь у військових діях брали Олена Степанів, Софія Галечко, Анна Дмитерко. Вони були першими жінками у світі, які отримали офіцерські звання на військовій службі. Так, у битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко - перша українська жінка-офіцер. Їхня чота також відзначилася у боях за гору Маківка. 19 листопада 1914 р. серед стрільців уперше медаллю Хоробрості було нагороджено двох жінок – Олену Степанів і Софію Галечко.
Військова розвідка – другий вид військової служби, яку виконували жінки. Використання жінок як розвідниць і зв’язкових було доволі поширеним явищем того часу. Найвідомішою розвідницею УСС була Ірина Кузь, що відзначилася у боях на горі Маківці, захопивши у полон російських солдатів та важливі документи.
Також, жінки УСС несли службу в санітарних частинах. Їм доводилося працювати у бригадних шпиталях, фронтових лазаретах і пересувних потягах в антисанітарних умовах, без ліків та перев’язувального матеріалу.
Потреба в образі воюючої жінки-патріотки закінчилася разом із війною. Ще до остаточного припинення воєнних дій, у лютому 1918 року, без пояснень причин було прийнято розпорядження про звільнення жінок із дійсної служби в УСС.
Подальші долі патріоток склалися трагічно: Софія Галечко покінчила життя самогубством, Олена Степанів – потрапила в російський полон і провела 7 років у радянських концтаборах, Анна Дмитерко – була змушена емігрувати в США.
Радянська армія – безпосередній попередник ЗСУ
Радянська влада мала свої власні «гендерні стратегії». Жінки – гарний економічний ресурс. Їх потрібно було емансипувати, аби вони «приносили» гроші владі. Так, Конституція СРСР 1936 року зрівняла жінок і чоловіків у праві на працю та в обов’язку працювати.
Військова розвідка – другий вид військової служби, яку виконували жінки. Використання жінок як розвідниць і зв’язкових було доволі поширеним явищем того часу. Найвідомішою розвідницею УСС була Ірина Кузь, що відзначилася у боях на горі Маківці, захопивши у полон російських солдатів та важливі документи.
Також, жінки УСС несли службу в санітарних частинах. Їм доводилося працювати у бригадних шпиталях, фронтових лазаретах і пересувних потягах в антисанітарних умовах, без ліків та перев’язувального матеріалу.
Потреба в образі воюючої жінки-патріотки закінчилася разом із війною. Ще до остаточного припинення воєнних дій, у лютому 1918 року, без пояснень причин було прийнято розпорядження про звільнення жінок із дійсної служби в УСС.
Подальші долі патріоток склалися трагічно: Софія Галечко покінчила життя самогубством, Олена Степанів – потрапила в російський полон і провела 7 років у радянських концтаборах, Анна Дмитерко – була змушена емігрувати в США.
Радянська армія – безпосередній попередник ЗСУ
Радянська влада мала свої власні «гендерні стратегії». Жінки – гарний економічний ресурс. Їх потрібно було емансипувати, аби вони «приносили» гроші владі. Так, Конституція СРСР 1936 року зрівняла жінок і чоловіків у праві на працю та в обов’язку працювати.
Влада Радянського Союзу не мала чіткого плану з залученням жінок саме до військової справи. Загалом ніхто не заперечував проти добровільної участі жінок у бойових діях. Так, у 1942 році в СРСР відбулася масова мобілізація жінок на службу (на посади зв’язківок, водійок, телефоністок, розвідниць, кулеметниць, кухарок). За офіційними даними загальна кількість жінок, котрі брали участь у війні на боці СРСР, становить 800 тисяч осіб.
Унаслідок Другої світової війни країна зазнала великих втрат, особливо людських. Отже, необхідно було стимулювати народжуваність. 8 липня 1944 року було ухвалено Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і самотнім матерям, підсилення охорони материнства й дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» та впровадження ордену «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства» ». Все це розширяло фінансову підтримку материнства. Було активно розгорнута пропагандистська компанія з цього приводу. Так, акцент на необхідності відновлювати й підтримувати народжуваність закріпив за жінками репродуктивну працю, залишивши армію чоловікам.
З 1968 року в загальноосвітніх школах запровадили предмет «Початкова військова підготовка». Класи ділили на хлопців і дівчат: перших навчали стріляти, а других готували до санітарних дружинниць. Усе це закріплювало гендерні ролі без урахувань бажань та потреб окремої людини.
Розпад Радянського Союзу та українська армія
У Збройних силах України жінки служили від самого початку незалежності. Цьому інституту не приділялося багато уваги, особливо фінансової, не кажучи вже про реформування та стратегічні планування. Отже, ЗСУ залишалися консервативним соціальним інститутом. Це стосувалося не тільки гендерних питань, але й армії загалом, адже на початку 2014 року вона існувала у напіврозваленому стані та розпродували своє майно. Сама структура армії не змінювалася з радянських часів, що передбачало витіснення жінок на обслужувальні та непрестижні ролі.
Військово-облікові спеціальності жінкам надавалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими жінки, що мають відповідну підготовку, можуть бути взяті на військовий облік» від 14 жовтня 1994 року. Вони поділялися на сім категорій: «Медична», «Зв’язок», «Обчислювальна техніка», «Оптичні та звукометричні засоби вимірювання і метрології», «Картографія, топогеодезія, фотограметрія й аерофотослужба», «Поліграфія», «Кінорадіомеханіки». Лише в цьому спектрі роботи жінку могли взяти на військовий облік і далі призначити на відповідну посаду.
«Братська» війна
14 квітні 2014 року, після захоплення Росії Кримського півострову та введення російських військ на територію Донецької та Луганської областей, Рада національної безпеки та оборони України розпочала так звану антитерористичну операцію (АТО). 30 квітня 2018 року АТО було завершено і розпочалася Операція об’єднаних сил (ООС).
В АТО брали участь Збройні сили України, Національна гвардія України та добровольчі батальйони, які пізніше увійшли до складу НГУ або ЗСУ. Фактично добровольчі підрозділи стали першою хвилею, яка чинила опір агресії, не чекаючи, доки ЗСУ розгорнуть свої військові можливості. Відбувалось це як на мобілізаційній, так і на контрактній основі. Величезний вклад у добровольчі й офіційні підрозділи зробили волонтери . Вони добровільно купували все необхідне для ведення бойових дій та відвозили це у військові частини. У волонтерських і в добровольчих ініціативах суттєву роль відіграли жінки.
Потреби добровольців і «невидимий батальйон»
«Невидимий батальйон» — це приклад руху, який зміг налагодити співпрацю з владою та досягти стратегічно важливого політичного результату за кілька років. Проєкт «Невидимий батальйон» стартував улітку 2015 року, через рік після початку збройного конфлікту, як спроба жінок-військовослужбовиць окреслити коло проблем, з якими вони стикаються на службі та домогтися їх вирішення.
Найголовніша проблема – армія не була пристосована до жінок. Це відбивалося у браку форми, взуття, гінекологічного обслуговування, забезпечення засобами гігієни тощо. Лише 2017 року Міністерство оборони України потурбувалося про білизну для жінок-військовослужбовиць, але відповідна розробка виявилася вкрай неякісною і не призначеною для носіння в умовах інтенсивних фізичних навантажень.
«Невидимий батальйон» також окреслив проблему бойових посад. Вже 3 червня 2016 року Міністерство оборони України внесло зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 337 від 27.05.2014, що суттєво (більше як на 100 спеціальностей) розширив перелік бойових посад для військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу за контрактом.
21 грудня 2017 року Міністерство охорони здоров’я скасувало свій наказ № 256, який встановлював перелік із 450 професій, заборонених для жінок.
Унаслідок Другої світової війни країна зазнала великих втрат, особливо людських. Отже, необхідно було стимулювати народжуваність. 8 липня 1944 року було ухвалено Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і самотнім матерям, підсилення охорони материнства й дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» та впровадження ордену «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства» ». Все це розширяло фінансову підтримку материнства. Було активно розгорнута пропагандистська компанія з цього приводу. Так, акцент на необхідності відновлювати й підтримувати народжуваність закріпив за жінками репродуктивну працю, залишивши армію чоловікам.
З 1968 року в загальноосвітніх школах запровадили предмет «Початкова військова підготовка». Класи ділили на хлопців і дівчат: перших навчали стріляти, а других готували до санітарних дружинниць. Усе це закріплювало гендерні ролі без урахувань бажань та потреб окремої людини.
Розпад Радянського Союзу та українська армія
У Збройних силах України жінки служили від самого початку незалежності. Цьому інституту не приділялося багато уваги, особливо фінансової, не кажучи вже про реформування та стратегічні планування. Отже, ЗСУ залишалися консервативним соціальним інститутом. Це стосувалося не тільки гендерних питань, але й армії загалом, адже на початку 2014 року вона існувала у напіврозваленому стані та розпродували своє майно. Сама структура армії не змінювалася з радянських часів, що передбачало витіснення жінок на обслужувальні та непрестижні ролі.
Військово-облікові спеціальності жінкам надавалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими жінки, що мають відповідну підготовку, можуть бути взяті на військовий облік» від 14 жовтня 1994 року. Вони поділялися на сім категорій: «Медична», «Зв’язок», «Обчислювальна техніка», «Оптичні та звукометричні засоби вимірювання і метрології», «Картографія, топогеодезія, фотограметрія й аерофотослужба», «Поліграфія», «Кінорадіомеханіки». Лише в цьому спектрі роботи жінку могли взяти на військовий облік і далі призначити на відповідну посаду.
«Братська» війна
14 квітні 2014 року, після захоплення Росії Кримського півострову та введення російських військ на територію Донецької та Луганської областей, Рада національної безпеки та оборони України розпочала так звану антитерористичну операцію (АТО). 30 квітня 2018 року АТО було завершено і розпочалася Операція об’єднаних сил (ООС).
В АТО брали участь Збройні сили України, Національна гвардія України та добровольчі батальйони, які пізніше увійшли до складу НГУ або ЗСУ. Фактично добровольчі підрозділи стали першою хвилею, яка чинила опір агресії, не чекаючи, доки ЗСУ розгорнуть свої військові можливості. Відбувалось це як на мобілізаційній, так і на контрактній основі. Величезний вклад у добровольчі й офіційні підрозділи зробили волонтери . Вони добровільно купували все необхідне для ведення бойових дій та відвозили це у військові частини. У волонтерських і в добровольчих ініціативах суттєву роль відіграли жінки.
Потреби добровольців і «невидимий батальйон»
«Невидимий батальйон» — це приклад руху, який зміг налагодити співпрацю з владою та досягти стратегічно важливого політичного результату за кілька років. Проєкт «Невидимий батальйон» стартував улітку 2015 року, через рік після початку збройного конфлікту, як спроба жінок-військовослужбовиць окреслити коло проблем, з якими вони стикаються на службі та домогтися їх вирішення.
Найголовніша проблема – армія не була пристосована до жінок. Це відбивалося у браку форми, взуття, гінекологічного обслуговування, забезпечення засобами гігієни тощо. Лише 2017 року Міністерство оборони України потурбувалося про білизну для жінок-військовослужбовиць, але відповідна розробка виявилася вкрай неякісною і не призначеною для носіння в умовах інтенсивних фізичних навантажень.
«Невидимий батальйон» також окреслив проблему бойових посад. Вже 3 червня 2016 року Міністерство оборони України внесло зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 337 від 27.05.2014, що суттєво (більше як на 100 спеціальностей) розширив перелік бойових посад для військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу за контрактом.
21 грудня 2017 року Міністерство охорони здоров’я скасувало свій наказ № 256, який встановлював перелік із 450 професій, заборонених для жінок.
«ЖІНЦІ В АРМІЇ НЕ МІСЦЕ»
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» редакція від 05.12.2020: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України» (ст.1.1.).
Значні зміни на користь гендерної рівності були прийняті у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 2018 року.
Значні зміни на користь гендерної рівності були прийняті у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 2018 року.
 |  |
«ЧОЛОВІК - ЦЕ ПРО АКТИВНІСТЬ, А ЖІНКА ПРО ПАСИВНІСТЬ»
Жінки по всьому Світу доказують, що це не так. Найбільша кількість жінок служить в армії Ізраїлю – близько 35% усього складу збройних сил. Вони служать на рівні з чоловіками та навіть мають окремий жіночий батальйон, однак вони можуть відмовитись від служби з релігійних чи етичних поглядів.
У США жінки займають близько 16% усього складу збройних сил, можуть призначатись на усі військові посади та навіть проходити службу під час вагітності.
Майже у всіх європейських країнах жінкам дозволено служити нарівні з чоловіками. Наприклад, у Франції з 2014 року жінки можуть брати участь в бойових діях і служити у всіх військах. Вони займають близько 15% від усього складу військовослужбовців.
Першою серед європейських країн, яка ввела обов’язкову військову службу для жінок, була у 2015 році Норвегія. Дівчат забирають в армію на рік-півтора, так само як і хлопців.
З початку війни на Сході країни, українська армія постійно підіймається в рейтингах армій Світу. Так, експерти Global Firepower поставили ВСУ на 27 місце серед 138 країн. При складанні рейтингу вони враховують 55 показників, серед яких озброєння, війська, техніка, чисельність, транспортна інфраструктура, військовий бюджет та ін. У рейтингу не беруть до уваги бойовий досвід армії. У ТОП-5 найсильніших армій світу входять США, Росія, Китай, Індія і Японія.
Серед країн Європи Україна перебуває на 9 місці з 50. Найсильніша армія у Франції, Британії та Італії. Останні місця зайняли Словенія, Латвія та Естонія.
«ЖІНКА ПОВИННА ЧЕКАТИ НА ЧОЛОВІКА»
«Згідно Закону України "Про військову службу" на строкову службу призивають громадян України чоловічої статі 18-27 років, придатних за станом здоров`я. Жінки можуть проходити військову службу, і проходять. Але не строкову. Жінки можуть проходити службу за контрактом. Тим більш, що зараз жінкам доступні всі посади у війську», - так нам відповіли у Запорізькому обласному ТЦК та СП оперативного командування «Схід» СВ ЗСУ, коли ми запитали чи можливо, щоб жінки проходила військову службу.
Згідно з чинним законодавством всі повнолітні юнаки зобов'язані пройти військову службу. Звичайно, існує велика кількість винятків, пов'язаних зі здоров'ям або процесом навчання призовника. Однак, два рази на рік діють спеціальні кампанії. Військкомати, комендатури, військових частин у Запоріжжі організовують комплексний медичний огляд хлопцям, визначають категорію призовника та ставлять його на військовий облік.
Повістка до армію часто стає несподіванкою для молодих людей. Отримавши такий документ, протягом декількох днів призовник зобов'язаний звернутися в районний чи обласний військкомат для проходження медогляду. Подібна процедура дозволяє визначити чи може він проходити службу за станом здоров'я.
Зараз до військових частин запрошують служити за контрактом. Такий варіант користується попитом серед українців, адже дозволяє отримати високооплачувану роботу. Посада службовцям присвоюється в залежності від наявності профільної освіти.
Як нам повідомили у Запорізькому обласному ТЦК та СП оперативного командування «Схід» СВ ЗСУ, осінній призов 2020 року у Запорізькій області пройшов на відмінно. За Держзамовленням було призвано на строкову службу 596 строковиків. До лав ЗСУ поїхало 335 чоловіка, у Нацгвардію 218, до Держспецтрансслужби 28, та до Держприкордонслужби 15 людей. Як нам повідомили у Запорізькому обласному ТЦК та СП оперативного командування «Схід» СВ ЗСУ, строкова служба в армії дуже важлива: «Бо Констітуційним обов`язком ЗСУ э захист незалежності та теріторіальної цилісності України. А до лав ЗСУ у разі мобілізації може потрапити практично кожний. Потрапляти до війська ненавченим - не дуже добра ідея. Строкова служба ж дає змогу здобуття військової спеціальності. Зміни колосальні. Якщо 6 років тому наша армія і думати не могла про якісь там рейтинги, то зараз ми входимо до 30-ки найсильніших армій світу. Та у 10-ку армій Європи. Але ці рейтинги складаються з чісельності, озброєння, техничного забезпечення. Беручи до уваги бойовий досвід, українська армія зараз досягла дуже високого рівня».
Як нам повідомили у Запорізькому обласному ТЦК та СП оперативного командування «Схід» СВ ЗСУ, осінній призов 2020 року у Запорізькій області пройшов на відмінно. За Держзамовленням було призвано на строкову службу 596 строковиків. До лав ЗСУ поїхало 335 чоловіка, у Нацгвардію 218, до Держспецтрансслужби 28, та до Держприкордонслужби 15 людей. Як нам повідомили у Запорізькому обласному ТЦК та СП оперативного командування «Схід» СВ ЗСУ, строкова служба в армії дуже важлива: «Бо Констітуційним обов`язком ЗСУ э захист незалежності та теріторіальної цилісності України. А до лав ЗСУ у разі мобілізації може потрапити практично кожний. Потрапляти до війська ненавченим - не дуже добра ідея. Строкова служба ж дає змогу здобуття військової спеціальності. Зміни колосальні. Якщо 6 років тому наша армія і думати не могла про якісь там рейтинги, то зараз ми входимо до 30-ки найсильніших армій світу. Та у 10-ку армій Європи. Але ці рейтинги складаються з чісельності, озброєння, техничного забезпечення. Беручи до уваги бойовий досвід, українська армія зараз досягла дуже високого рівня».
«ЧОЛОВІКИ – ФІЗИЧНА, А ЖІНКИ МОРАЛЬНА СИЛА АРМІЇ; ... НА ПОСАДАХ, ДЕ ПОТРІБНІ КРОПОТЛИВІСТЬ, УСИДЛИВІСТЬ БЕЗ ЖІНОК НЕ ОБІЙТИСЬ»
Дуже довгий час жінка в українській армії сприймалась, як помічниця, кухарка, але аж ніяк не бойова побратимка. На фронті вони зазвичай оформлювалися на помічні посади, як фельдшерка, кухарка, бухгалтерка тощо, навіть якщо насправді були артилеристками.
Жінок-військових не призначали на добові наряди. В окремих випадках жінок могли призначати хіба черговими фельдшерками. Служити могли йти лише жінки віком від 18 до 40 років, що обмежувало їх у здобутті вищих військових звань. Жінки-військові могли звільнятись лише у запас другої категорії, тобто у разі мобілізації їх не могли відправляти на бойові завдання. Також жінок ніколи не призивали на військові збори.
Урівняння в правах жінок та чоловіків
12 жовтня 2018 року президент України Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях», який урівняв права жінок та чоловіків під час служби в армії та безпосередньо на фронті.
Відтепер жінки не мають особливих вікових обмежень для служби. Це означає, що вони можуть дослужитися до звання полковника чи генерала. Також жінки-військові можуть звільнятись у запас першої категорії, виконувати бойові завдання найвищих складностей та брати участь у військових навчаннях. Скасувалась норма про те, що жінка може перебувати у запасі лише до 50 років (тепер у залежності від військового звання вона може бути у запасі до 65 років, як і чоловік).
Тепер від військових зборів звільняються лише вагітні військовослужбовиці. Під час обговорення законопроекту окремі депутати пропонували звільнити від зборів також самотніх матерів та матерів, дітям яких не виповнилося 3 роки, однак цю пропозицію не врахували.
14 жовтня 2018 року вперше жінка отримала звання генерала. Нею стала Людмила Шагалей – генерал-майор, начальниця Військово-медичного управління СБУ.
Закон обмежує військовослужбовців?
Військовослужбовці Збройних Сил України, виконуючи конституційний обов’язок щодо захисту Батьківщини, обмежені в низці конституційних прав і свобод. Це стосується як жінок, так і чоловіків.
Військовий не може вступати в партію, але може бути депутатом
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовим заборонено бути членами будь-яких політичних партій, організацій чи рухів. Водночас у законі немає обмежень щодо участі в публічних заходах, зокрема, і політичних. Військові не обмежені як в активному, так і пасивному виборчому праві. Вони мають право брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах, обирати та бути обраними як до місцевих рад, так і до Верховної Ради України.
Військовим заборонено займатися бізнесом
Це стосується здійснення інших видів трудової діяльності, крім проходження військової служби. Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», військовим забороняється займатися підприємницькою діяльністю та іншою оплачуваною роботою. Водночас не заборонено викладати, займатися наукою і творчістю. Також армійцям дозволено проводити медичну, інструкторську та суддівську практику зі спорту. Не може розглядатися як порушення вимог закону зайняття військовослужбовцями такими видами діяльності, наприклад, як хобі, тобто виготовлення предметів не для продажу, обміну, а лише для власного споживання.
«ЖІНКА - ЦЕ БЕРЕГИНЯ, А ЧОЛОВІК - “ДОБУВАЛЬНИК”»
Цей міф дуже поширений, але статистика говорить сама за себе. У 2012 році відсоток жінок-військовослужбовців ЗСУ, які проходили службу становив 14,0%, а чоловіків – 86%. Щороку починаючи з 2014, кількість жінок-військовослужбовців збільшується.
Станом на 01.01.2020 року 31,85% жінок-військовослужбовців ЗСУ 51,35% чоловіків-військовослужбовців ЗСУ мають статус учасника бойових дій.
СПОГАДИ О ПРОХОДЖЕННІ СЛУЖБИ В РАДЯНСЬКІЙ АРМІЇ: ІНТЕРВ'Ю З СЕРГІЄМ МІЛІКОМ
Для багатьох чоловіків служба в армії – це обов’язок, який вони повинні виконати перед Вітчизною. Так, у радянські часи, хлопці знали, що після школи або інституту на них чекає армія. Іншого вибору не було. Це не був їхній власний вибір, це був обов’язок. Ми поспілкувалися з Сергієм Міліком. Він пішов в армію, коли йому було 18 років. Служив у Німеччині, у місті Вайсенфельс у механізованому полку. Строк служби – 2 роки.
- Сергій, розкажіть про Вашу армійську службу. Це було Ваше бажання?
- Це було вже давно. Я служив в армії у 1976-1978 рр.. У ті часи не питали хочешь ти чи ні. Всіх примусово відправляли до армії тільки но виповнилося 18 років. Я не був винятком. Завжди знав, що рано чи пізно піду на службу. Наразі, я впевнений, що для хлопця важливо відслужити в армії. Чому? Це досвід, який мало де можна отримати. В армії ти багато чому вчишся. Найголовніше – дисципліні. Важко перші два-три місяці, далі ти розумієш що да як функціонує. Звикаєш.
- А можете більше розказати про проблеми з якими Ви зіштовхнулися під час служби?
- За два роки було багато чого. Найважче – звикнути до режиму, адже 18 років до того, ти був представлений самому собі, а тут є чіткі правили. Кожному з нас було важко. Дисципліна та харчування. Все було не таке як вдома.
- Сергію, а чи зустрічали Ви під час служби в армії жінок, які так само як і Ви служили?
- Так, і не одну. Тоді, вони служили за своїм бажанням. Це точно. Вони були на рівні з чоловіками, тобто нам було однаково тяжко. Найчастіше їх брали в штаб, медсанбат чи на кухню.
ЗАМІСТЬ СЛУЖБИ В ПРОКУРАТУРІ ВІЙСЬКОВ ФОРМА ТА МІНИ: ІНТЕРВ'Ю З ГАЛИНОЮ КЛЕМПОУЗ
«Жінка – це берегиня своєю країни», - такої думки наша візаві Галина Клемпоуз. Вона вчилася на прокурорку, а стало аеророзвіднецею у першій окремій штурмовій бригаді Правого сектора. Як ми дізналися, ще з дитинства її цікавила українська історія, особливо діяльність ОУН-УПА. Тоді вона зрозуміла, що люди мало знають про власну історію — і твердо вирішила вивчати право та «шукати правди».
- Галино, як Ви вирішили піти до лав армії? Що стало поштовхом?
- Кінець 2013 – початок 2014 року – Майдан, побиття студентів, вбивство демонстрантів - ось поштовх. Далі, окупація Криму та війна на Сході. Помирають сотні незнайомих, безліч моїх односельців безвісті зникають в Іловайському котлі. Влітку 2014 року, я вирішую, що вже не можу сидіти без діла та хочу підтримувати обороноздатність армії. Швидко дізналася, що передовій не вистачало елементарного: шкарпеток, рукавиць, шапок. Так у маминому кафе організувала пункт збору.
Далі, моя перша поїздка на фронт: хотіла на власні очі побачити, що треба військовим. Повернувшись додому, зайшлася плачем. Краматорський аеродром, охорона штабу, а хлопці сплять на землі. Я робила все: від липіння вареників, щоб порадувати хлопців, до пошуків жилетів. У батальйоні «Горинь» мені дали позивне - наша «Перлинка». Все частіше їздила на фронт та розуміла, що осторонь не залишусь.
Насправді, всі ми були на цих позиціях неофіційно. Нас поставили перед вимушеним вибором: або підписуєте контракт, або знімаєтесь. На кінець жовтня у нашому підрозділі було вже понад 120 контрактників.
- А як Вас навчали?
- Ось тут не ходи, бо міни. Тут роби ось так, а там дивись отак. Люби зброю свою: постріляла — почистила. Найбільше навчались на практиці — в окопах, на постах.
Страшно? На фронті бояться всі. Але ти або вмієш контролювати страх, або не вмієш. У певний момент я для себе зрозуміла, що вмію. Відбулося це одного ранку о 5-ій. Перлинка з командиром йшла на нейтральну територію між сепаратистськими позиціями чіпляти прапор України. За спиною в неї — лише автомат, на грудях — маленький бронежилет. Командир без нічого — тільки прапор і скручений з гілляччя флагшток у руці. Тоді я зрозуміла, що на фронті є люди, поряд із якими не страшно.
- Галино, а чи відчували Ви нерівність в армії?
- Загалом ні. Скоріш за всього мені пощастило. Головне, що я зрозуміла, що насамперед слід самій адекватно оцінювати свої можливості, сили та професійність. Не треба показувати, що ти якась крута, якщо насправді чогось не можеш. Це до речі стосується як чоловіків, так і жінок. Ось можеш нести два відра води чи тяжкі мішки — неси.
Так, часом я бунтувала проти надмірної опіки з боку командира: туди не йди, там небезпечно і всяке таке. Та бути аеророзвідницею — означає стояти трохи осторонь від підрозділу. Тож помалу опіка звелася до кількох фраз: «Ось тобі завдання, але ти звідси не вийдеш без бронежилета і каски. Ти мене зрозуміла? Я перевірю!».
Але я так і не звикла втрачати. Найстрашнішим для мене стало 18 грудня 2016 року, коли за лічені години загинули п’ять побратимів. Наші кажуть: ми стали цинічними на війні. Та ні, ми просто більше в собі переносимо. Усе всередині, а десь вночі можемо поплакати — коли ніхто не бачить.
Джерело: з особистого архіву Катерини Приймак
НАВІЩО ЖІНЦІ АРМІЯ? ЦЕ НЕ ЖІНОЧА СПРАВА!: ІНТЕРВ'Ю З ЧЛЕНКИНЕЮ ОРГАНІЗАЦІЇ «ЖІНОЧІЙ ВЕТЕРАНСЬКИЙ РУХ» КАТЕРИНОЮ ПРИЙМАК
Цей стереотип можна спростувати лише функціонуванням одної організації – «Жіночий Ветеранський Рух». Це українська громадська організація, яка об’єднує ветеранок російсько-української війни, діючих військовослужбовиць та волонтерок. Їхня мета - передати Україну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували, а місія - відродити національні цінності, побудувати демократичне свідоме суспільство завдяки досвіду жінок-воїнів, однодумців, об'єднаних Україною. Ми поспілкувалися з членкинею організацію та учасницею проекту «Невидимий батальйон» - Катериною Приймак.
- Катерина, як Ви думаєте, які найпоширеніші стереотипи в армії, які стосуються жінок?
- Найбільший стереотип пов’язаний звичайно з польовими дружинами, але в країнах, які більш вдало пройшли сексуальну революцію, цей стереотип вже занепадає, притому що в нас він досі живий і це скоріш за всього через відсутність сексуальної освіти. Я зовсім не заохочую, так би мовити, міжстатутні стосунки між людьми , але всі розуміють, що іноді люди можуть знайти свою любов, якщо є дві різні статі або дві однакові. Але цей стереотип дратує особисто мене найбільше.
Звичайно лейтмотив про те що жінка слабша, що їй потрібні особливі умови і т.п. та взагалі багато в чому чоловіки проти жінок в будь-якій сфері, бо бояться, що їх витісняють, але здорова конкуренція нікому не заважала і жінки доволі конкурентоспроможні. Тут питання скоріше в якості нашої армії загалом, а не стереотипів.
- Чому українцям навіть через шість років війни на Сході дивно бачити жінку в лавах армії?
- Ви знаєте, мені здається суспільство потроху звикає. Ще з 2014 року жінка вже мало кого дивує. Просто в нас армія не пристосована для жінок, але вона і для чоловіків не дуже пристосована. Тобто ми говоримо про те, що жінка вимагає якісь особливих умов, а мені здається, що наприклад перегородки в душі це питання приватності і необов’язково воно повинно бути тільки жіноче бо чоловікам. У нас є купа проблем, які відкрилися з питанням гендерної нерівності, а потім відкриваються й інші питання. Мені здається, що у нас в принципі суспільство звикло до сильної жінки тому я не думаю, що це травматичне питання, якоїсь тотальної неприйнятності.
- Катерина, як Ви думаєте, чи можлива гендерна рівність в армії?
- Принаймні в питанні нормативно-правових актів все рухається до рівноправ’я. Треба щоб пройшли роки. Нам потрібен професійний відбір в армію. Ми набираємо в армію іноді не дуже здатних на це чоловіків і жінок, тому що в нас є набір і є певна кількість, яку потрібно виконати. Але ми не правильно подаємо армію, тому що ми не кажемо, що армія це круто і престижно, у нас все лишилося на рівні аби відмазатись від армії.
- Що потрібно робити, щоб розвінчувати стереотипи?
- Треба, щоб людину відбирали в армію просто через нормальний відбірковий процес з фізичними та психологічними іспитами. І потім не буде питань «а хто привів сюди жінку». Це буде без суперечок, сильні тілом та духом люди, які готові служити і тоді стереотипів не буде, тому шо єдиний критерій буде професіоналізм.
- Розкажіть докладніше, з якими проблемами стикаються жінки-військовослужбовці?
- Є багато проблем, починаючи від матеріально-технічного забезпечення, але це принаймні виправляється. Раніше на жінок не було форми, взуття і т.п. Різні стереотипи це теж є проблемою, але насправді найбільш реальна проблема це, так звана, скляна стеля, тобто кар’єрного зростання у армії для жінок набагато менше, ніж у чоловіків.
- Чи може служба в армії зруйнувати сім’ю?
- Я думаю, що родину може зруйнувати все що завгодно. В учасників бойових дій є певні питання адоптації, які треба пройти та вирішити бажано з кваліфікованим психологом, тобто ми можемо говорити, що рівень агресії в таких сім’ях може бути вищий і це може зруйнувати сім’ю. Це стосується чоловіків ветеранів з їх цивільними жінками. Є булінг в школі до дітей жінок, що служать від вчителів, навіть був випадок, коли казали, що «мама тебе кинула» і це звичайно дитині засідає в голову, травмує її і потім є додатковим питанням, яке потрібно вирішувати коли жінка повертається.
- Як Ви вважаєте, чому жінок важливо інтегрувати в процеси армії?
- По-перше гендерна рівність такий індикатор розвиненості технологічності: чим більше технологічна армія, тим більше місць може бути для жінок. По-друге це просто здоровий глузд. Якщо людина хоче займатися якоюсь професією у неї не має бути перешкод на шляху до неї тим паче таких як стать.
Автор: Юлія Чернявська
Інна Сємченкова
Інна Сємченкова
Контакти:
E-mail: yuliacherniavslaya@gmail.com
Телефон: +380 (097) 643 3404
E-mail: yuliacherniavslaya@gmail.com
Телефон: +380 (097) 643 3404
